Останній ветеран
Останній ветеран
В цьому році наша країна відзначає 75-ту річницю Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Але на жаль 75-ту переможну весну Боромлянська громада зустрічає без ветеранів Великої Вітчизняної війни. 26 січня 2020 року пішов із життя останній ветеран, який проживав на території Боромлянської сільської ради – Калашников Іван Григорович. Іван Григорович уроджений боромлянин, народився 30 вересня 1925 року, але у 15 років його життя докорінно змінилося. Батько забрав хлопця до Ленінграда, де Іван вступив на навчання до профтехучилища. А через рік почалася війна. Його направили працювати у Кронштадт на судоремонтний завод, але на початку війни в Ленінграді німці розбомбили склади з продовольством, а взимку у місті розпочався голод. У ті жахливі місяці із 46 чоловік, які працювали в їх цеху, вижили лише сім. Серед них був і наш земляк. Потім 10 січня 1943 року молодого Івана забрали в армію, вірніше на флот. Навчальний підрозділ знаходився у Кроштадті , вчився Іван на машиніста у цехах заводу, одночасно і працював – ремонтував кораблі, бо кваліфікованих робітників не вистачало. А через рік Івана направили у морську піхоту, тож форму моряка довелося змінити на піхотинську.
Потрапив у 260 бригаду морської піхоти резерву Верховного головнокомандуючого. Кілька місяців їх вчили десантуванню. А в літку 1944 року почалися бойові дії з фінами. Десантникам було поставлено завдання захопити чотири острови у Фінській затоці. Найбільший із них був добре укріплений, тож морським піхотинцям довелося брати його штурмом. Далі бойовий шлях морських піхотинців проліг у Прибалтику, де вони брали участь у визволенні столиці Естонії Талліна. Між операціями ні на день не припинялося навчання десантників.
За мужність і героїзм, проявлені у роки Великої Вітчизняної війни, Калашникова Івана Григоровича було нагороджено медалями «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною», орденом Вітчизняної Війни, орденом «За мужність», подякою Верховного головнокомандуючого І.В.Сталіна.
Після війни Іван Григорович вивчився на шофера і служив ще п’ять років в армії – у Севастополі, Кенігсберзі. Лише у 1950 році він повернувся у рідне село Боромлю, де проживала його матір. Працював водієм в МТС, сільгосптехніці, на лозомеблевій фабриці. А також Іван Григорович брав активну участь у патріотичному вихованні молоді, у ветеранському русі на території сільської ради. Протягом всього життя Калашников Іван Григорович гідно ніс звання ветерана Великої Вітчизняної війни.
Хоча на території громади не залишилося ветеранів, але ми завжди будемо пам’ятати світлі імена наших героїв, які воювали за мирне життя та незалежність своєї Вітчизни.
Ніхто не забутий, ніщо не забуте!!!